07/03/2025
9. План-звіт за березень.
Доброго вечора (buonaseira), вельмишановні! Життя продовжується, незважаючи ні на що, тому все рівно потрібно відзвітуватися за лютий та спробувати спланувати березень.
Спочатку загальні думки, бо це перший місяць, який було (так би мовити) «сплановано», отже, перший досвід та висновки. По-перше, я помилився, що рефлексії та «ниття» будуть посеред місяця. Ха-Ха-Ха! То були не рефлексії, бо залишалось ще половина терміну та 50 % надії у оптиміста зі склянкою води. А ось першого (як завжди, календар мені допомагає, бо зараз вже третє) вже відступати та відтерміновувати нікуди, бо звітний місяць закінчився. По-друге, плани, як завжди, то одне, а ось їх виконання – то зовсім інше. По-третє, ми завжди (я так точно) не до кінця усвідомлюємо той обсяг роботи, яку виконують оточуючі. Найкраще оцінити це можна лише тоді, коли самостійно переробиш «чужі» завдання. І останнє, життя таке бентежне і непередбачуване, що ніколи не знаєш, яка доля тобі приготована. Тим більше, як це вплине та позначиться на твоїх планах. Бо якщо я писав би цей текст у суботу, то він би ніс більше оптимізму та героїчного закидання на майбутнє. Це як аналізувати геополітичні процеси до обіду в п’ятницю та ввечері після перемовин у Вашингтоні. (нічого, що я так високо порівняв?..)
Отже, поїхали. Плануючи другу половину лютого та «підстеливши» собі соломки, плекав надію стосовно більш-менш успішного виконання хоча б письменницьких боргів. Причому, від’їзд Smachnini до Digiteli з метою, звичайно, подальшого узгодження напрямків розвитку та особливостей співпраці сприймався мною більше як допомога та вивільнення часу. На мені залишилися всього… 300 стаканчиків розсади, одна касета непророщеного насіння та котичка. Ну і, звичайно, прицільна увага до роботи, бо хтось же повинен допомагати партайгеноссе під час її «сімейних» відряджень
Як я помилявся. Ця клята розсада забирає стільки часу та уваги! Потрібно, щоб те, що зійшло не всохло та не вигнило; те, що не зійшло – зійшло. Мало вологи – погано, багато – ще гірше. Немає сонця – підсвічуй, зайве сонце – затіняй. Холодно – вкривай, гаряче – провітрюй etc. Чесно скажу, що зі сторони всі ці процеси виглядають легкими та невимушеними. При цьому, усі господарчі питання та нюанси також повністю у особистій компетенції. Це якраз той випадок, що вам надається стільки свободи та суверенітету, скільки зможете понести (аби не надірвалися).
Окремо потрібно зазначити, що «заміна» Smachnini на основній роботі також вимагає деякого часу та сил, що не найкращим чином впливає як на творчість, так і на планові роботи з перцевим Всесвітом.
Ну і, як то кажуть, вишенька на тістечко – «весняні походження» Йодички і, як наслідок, потрапляння на дорозі під авто. Впевнені (трансформувалися сподівання), що все буде гаразд і останні свої вісім життів котинка проведе виважено та помірковано (недарма йому «присвоїли» таке почесне ім’я).
Отже, закінчуючи з рефлексіями та підсумовуючи лютий (хоча, коли я все це дописую, то вже сьоме березня, на хвилиночку), можна сказати, що найнеобхідніше та найтерміновіше було зроблено, а, враховуючи, що ця історія більше про перемогу над собою, а не про гроші, то перемагати себе потрібно не зразу, а поступово (чим я і займаюся у вільний (ха-ха) час).
Коротенько та швиденько про плани на березень: - «дотягнути» з розсадою до приїзду Smachnini; - дописати третю частину та вийти на послідовний опис життєдіяльності; - зробити структуру асортименту на майбутнє (по овочам-фруктам); - готуватися до початку агросезону; - забрати Йодичку з лікарні та підготувати вже його до початку «дачної кампанії» (йому прописують тимчасову обмеженість у рухах, отож потрібно буде кумекати, як це зробити в умовах квартири).
Всім всього найкращого і не хворійте, будь ласочка.
